Невеличка провінція Крабі на півдні країни не переповнена туристами. Ще й досі люди бояться їхати сюди, пам’ятаючи про цунамі, а в місцевих готелях поруч із Біблією лежить книжечка про те, як урятуватись від стихії. Тепер зрозуміло, що цунамі забрало стільки життів тому, що ніхто до пуття не знав, що відбувається. І навіть коли на обрії з’явилися перші водяні вали, люди стояли на березі та із цікавістю роздивлялися «хвильки».

Не таке страшне цунамі, коли знати, що робити

Зараз у кожному готелі в Крабі вжито необхідних заходів: на стінах намальовано великі стрілки, що вказують шлях спасіння під час цунамі. Найперше, що потрібно зробити в разі цунамі, – це вилізти на найвищу точку, на яку можливо. Це може бути дерево або дах будинку. Хоча будівлі на Крабі невисокі, але триповерхова оселя чи пальма, як засвідчила практика, рятували людям життя. Урятувалися й рибалки, які були в морі й побачили хвилі та повеслували далі в море, де хвиля цунамі полога. У кожному номері готелю на поличці, поруч із телефонним довідником та Біблією, лежить посібник: як урятуватися під час цунамі. У ньому зазначено: швидкість цунамі така велика, що, коли хвилю ви вже бачите на горизонті, шанси на спасіння у вас мінімальні.

Хвиля, яка у відкритому морі досягає 48 сантиметрів, на берег викочується вже тридцятиметровою. Забачивши хвилю, треба негайно бігти далі від берегової лінії. А на фото в тій же книжечці ми бачимо, що туристи зовсім не налаштовані тікати, вони стоять собі спокійненько на березі, прикуті, наче магнітами, до споглядання хвилі. А дехто навіть мчить у море, щоб розгледіти краще. Готель, у якому ми жили, зберіг  більше половини своїх туристів: вони видерлись на дах над третім поверхом і дочекалися, поки їх урятують. Масштаби цунамі можна уявити, прогулявшись узбережжям – пішки чи на мопеді (прокат мопеда на день коштує приблизно 6–7 доларів). Усюди відбувається будівництво, а в джунглях поміж деревами валяється цегла зруйнованих будинків. За 800 метрів від берега на межі швидкісної траси та джунглів лежить військовий катер: його винесло хвилею під час цунамі, і тайці так і залишили його як згадку про трагедію. До речі, тайці під час катастрофи повелися як справжні герої: спочатку рятували туристів, а вже потім подбали про свої сім`ї. Узагалі, подорожуючи Таїландом, я закохалась в цей милий народ. Навіть дорослі чоловіки, які бачили у своєму житті чимало, залишаються наївними та добрими. Коли з ними говориш, відчуваєш, що вони не втратили можливості дивуватись історіям або речам, наче діти, і розказувати про себе щиро. Вони не бояться бути смішними.

Провінція Транг –  риби й затонулі кораблі

Інша дивовижна та екзотична місцина – острівна провінція Транг. Буклетні краєвиди розкиданих у морі островів – земля обітована для фанатів дайвінгу та сноркелінгу. Вода тут дуже чиста, прозора й прохолодна, як для Таїланду. Острови дивних форм та обрисів, наче спини казкових риб-гігантів, випинаються з моря, до довгих сліпучо-білих пірсів пристають гості на човнах і катерах. Швидкоплинний час, здається, не торкнувся цих островів, аборигени мирно дрімають у своїх дерев’яних хатках, тиняються берегом або займаються своїм віковічним промислом – риболовлею. Підводний світ особливо вражає біля острова Нгай. Таке враження, що природа була в дуже гарному та веселому настрої, коли створювала тутешній кораловий риф: між коралами снують риби всіх можливих барв і розмірів. На дні та в розщелинах каміння войовничо коливають голками морські їжаки. Риби зовсім не лякливі й радісно приймають гостинці.

Якщо ви пірнаєте з аквалангом, то в провінції Транг місцева компанія Trang Scuba Dive Center покаже вам два затонулих японських кораблі. Затонули вони ще за часів Другої світової, тож устигли неабияк обрости морською флорою й стали домівкою усілякої живності – крабів, мурен, морських вужів, різноманітних риб. Підводний світ Трангу охороняють: більш як на 100 кілометрів узбережжям тягнеться заповідник Хатчаумай, у його блакитних затоках лежать екологічно чисті пляжі з біленьким пісочком. Побачити тут можна багато, але виносити за межі заповідника не дозволено навіть найменшу мушлю.

Кайфовий день

Якогось дня я взяла в готелі велосипед (безкоштовно) та проїхалася трохи узбережжям. Сонце палило нещадно, я, не довго думаючи, проминула попсові готельні басейни та попрямувала до безкрайнього Андаманського моря. Тепла блакитна вода лагідно охопила моє тіло, приємно освіжаючи нагріту шкіру. А коли я виплила подалі, за небезпечну межу, де хвилі можуть погратися з тобою в акробатів, то відчула просто неймовірний кайф! А ввечері, коли я вже до болю у вухах напірналась і досхочу належалась на гарячому узбережжі, мою увагу привернув ресторанчик біля моря. Вечеря під небом дивовижних  фіолетових, зелених, жовтих та червоних відтінків удалася на славу.  Лобстери, кальмари, великі й маленькі креветки, ще якісь морепродукти, назв яких я інколи навіть не знала. Усе це ми запивали свіжими соками та коктейлями на основі рому. А на «десерт» перед сном ми пішли на масаж. І лежачи розслаблена й щаслива в пахучому кабінетику масажистки, я слухала, як за вікном пронизливо сюрчать цикади, а наді мною по стелі бігають маленькі гекончики. Я гостро відчула, що життя таки прекрасне!